СЕРЕДА

1 пара, 08:00-09:35

2 пара, 09:50-11:25

3 пара, 09:50-11:25

ЧЕТВЕР

1 пара, 08:00-09:35

2 пара, 09:50-11:25

МФ-211,  понеділок, 04.12, 9:00
Сертифікаційні випробування продукції
https://forms.gle/j4xnouTomQyPhrsU9 

МФ-221, вівторок 12.12, 9:00
Оцінка відповідності продукції та послуг
https://forms.gle/HS8DuUtwqu14FYFs5
(https://meet.google.com/bcs-jdki-uqo)

МФ-181

Понеділок 19.06, 9:00

Розробка методів випробувань та випробувального обладнання
Посилання на екзамен:  https://forms.gle/P7dEXGrXsF2zrWMX9
                                                                                                                                   

МФ-201, МФ-221п

Четвер 22.06, 9:00

Оцінка відповідності продукції та послуг
Посилання на екзамен: https://forms.gle/qxN1ZZ16iDrK9tDx9

Вівторок,

3 пара, 11:40-13:15

4 пара, 13:30-15:05 (непарні тижні)

Посилання на 1 модуль: https://forms.gle/9sm19D5piZCxGZaF7

Посилання на 2 модуль: https://forms.gle/oam4hDgncFETDvZo6

Середа,

2 пара, 9:50–11:25

3 пара, 11:40–13:15

Не зараховано: Посилання на 1 модуль:  https://forms.gle/spEA6bKzUdLieNXP6

Посилання на повторний модуль: https://forms.gle/rV7asRMEnxQ7fHDVA

Посилання на 2 модуль: https://forms.gle/nGkqn3WzkKimqjbK8

П'ятниця, 

1 пара, 8:00–9:35

2 пара, 9:50–11:25  (непарні тижні)

Посилання на 1 модуль: https://forms.gle/waXYjmqv8DYJiyPXA

Посилання на 2 модуль: https://forms.gle/Eb8iGrGohpvySkXm6

2 пара, 9:50–11:25  (парні тижні)

3 пара, 11:40–13:15

Посилання на 1 модуль: https://forms.gle/freejrQBYqGhje3o9

Посилання на 2 модуль: https://forms.gle/n2muPfbed58jn5Cd9

Перша з них - про з'єднання крапок. Я кинув навчання в Рід-коледжі через шість місяців, але потім ще 18 місяців відвідував його як вільний слухач і тільки після цього остаточно пішов. Чому я це зробив?

Все почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою аспіранткою. Вона вирішила, що буде краще, якщо мене усиновлять. Вона дуже хотіла, щоб мене усиновили люди з вищою освітою, і все йшло до того, що мене повинні були усиновити один юрист і його дружина, але в останній момент, за хвилину до мого народження, вони вирішили, що насправді хочуть дівчинку. І тому моїми батьками стала інша пара, наступна в списку очікування. Їм зателефонували посеред ночі і запитали: «У нас тут несподівано народився хлопчик. Хочете його усиновити? » І вони відповіли: «Звичайно, хочемо».

Коли моя біологічна мати довідалася, що у моїх батьків немає вищої освіти, вона відмовилася підписати останні документи про усиновлення. Вона підписала їх тільки через кілька місяців, після того, як батьки пообіцяли, що одного разу я піду в коледж.

І через 17 років я пішов в коледж. Але я наївно вибрав занадто дорогий коледж, такий же, як і Стенфорд, і всі заощадження моїх батьків з робітничого класу були витрачені на моє навчання. Через шість місяців я зрозумів, що не бачу в навчанні ніякої цінності. Я не знав, що хочу робити зі своїм життям, і не знав, як коледж мені може в цьому допомогти. Я просто витрачав гроші батьків, які вони збирали все життя.

І ось тому я вирішив кинути коледж. Я вірив в те, що все якось владнається. У той час мені було досить страшно, але, оглядаючись назад, я можу сказати, що це було одним з кращих рішень, які я коли-небудь приймав. Після того, як я кинув навчання, я зміг відвідувати тільки ті заняття, які мені були дійсно цікаві.

В цьому не було ніякої романтики. Мені не було де жити, тому я спав на підлозі в гостях у друзів. Я здавав пляшки від коли по п'ять центів, щоб купити їжі, а ввечері по неділях проходив пішки сім миль, щоб поїсти в кришнаитскому храмі. Але мені подобалося це. І багато з того, з чим я зіткнувся тоді завдяки моєму цікавості і інтуїції, виявилося безцінним.

Наведу один приклад. Рід-коледж в той час був, ймовірно, кращим в країні навчальним закладом, де навчали каліграфії. Кожен постер, кожна етикетка на ящику в коледжі були написані прекрасним каліграфічним почерком. Я не ходив на звичайні заняття, але вирішив повчитися каліграфії. Я дізнався про гарнітурах із зарубками і без зарубок, про різній величині відступів між буквами - про те, що робить велику типографіку великої. Це було прекрасне історичне і художнє знання, непідвладне науці, і мені воно здавалося чудовим.

Не було ніяких шансів, що це знання отримає практичне застосування в моєму житті, проте 10 років по тому, коли ми створювали дизайн для Macintosh, все це знову повернулося до мене, і все це ми вклали в дизайн Mac. Це був перший комп'ютер з прекрасною типографікою. Якби я не кинув навчання і не записався на цей курс в коледжі, у Mac ніколи б не було таких шрифтів. А оскільки Windows просто скопіювала Mac, виходить, що таких шрифтів не було б ні у одного персонального комп'ютера. Отже, якби я не пішов з коледжу, я б ніколи не записався на цей курс каліграфії, а персональні комп'ютери ніколи б не отримали прекрасну типографіку. Зрозуміло, неможливо було поєднати ці точки, заглядаючи в майбутнє, коли я ходив на заняття в коледжі, але це стало абсолютно ясно через 10 років.

Ще раз повторю: ви не можете з'єднати точки, заглядаючи вперед; ви можете з'єднати їх, тільки обертаючись назад. А це означає, що ви повинні довіритися тому, що точки якимось чином з'єднаються в майбутньому. Ви повинні довіритися інстинкту, долі, життя, карму, чогось ще. Цей підхід ніколи не підводив мене і змінив все моє життя.

Моя друга історія - про любов і втрати. Я був щасливий, я рано зрозумів, що мені подобається робити. Стів Возняк і я створили Apple в гаражі моїх батьків, коли мені було 20 років. Ми багато працювали, і за 10 років Apple виросла з нас двох в компанію з $ 2 млрд і 4 000 співробітників. Ми тільки-тільки випустили наше найкраще творіння - Mac, мені тільки виповнилося 30 років - і ось після цього мене звільнили.

Як тебе можуть звільнити з компанії, яку ти сам же і заснував? Apple росла, і ми найняли людину, яка, як мені здавалося, був дуже талановитим, щоб розвивати компанію разом зі мною. У перший час все йшло добре, але потім наші погляди на майбутнє почали розходитися, і в кінцевому підсумку ми посварилися. Коли це сталося, рада директорів ухвалила його точку зору. І ось в 30 років я був звільнений і звільнений з великим скандалом. Те, що було сенсом мого дорослого життя, зникло, і це було спустошливе.

Кілька місяців я не знав, що робити. Я відчував, що розчарував попереднє покоління бізнесменів, що упустив естафетну паличку, яка була мені передана. Я зустрівся з Девідом Паккардом і Бобом Нойсом (засновники Hewlett-Paccard і Intel - прим. «HBR - Росія»), спробував вибачитися перед ними за те, що сталося. Я зазнав дуже публічну невдачу і навіть подумував про те, щоб втекти з Долини. Але в цей самий час щось стало зароджуватися в мені. І я все ще любив те, що я робив: події в Apple аніскільки не вплинули на це. Я був відкинутий, але я все ще любив і тому вирішив почати заново.

Тоді я не усвідомлював цього, але звільнення з Apple стало кращим, що зі мною взагалі коли-небудь траплялося. Вантаж успішності змінився легкістю початківця, у якого немає впевненості ні в чому. Ця історія звільнила мене і стала початком одного з найбільш творчих періодів в моєму житті. Протягом наступних п'яти років я заснував компанію NeXT, компанію Pixar і полюбив неймовірну жінку, що стала моєю дружиною. Pixar випустила «Історію іграшок», перший в світі мультфільм, намальований на комп'ютері. Зараз Pixar - найуспішніша анімаційна студія в світі. Після низки дивних подій Apple купила NeXT, я повернувся в Apple, і технологія, яку ми розробляли в NeXT, стала серцем відродження Apple. А у мене з Лорейн вийшла прекрасна сім'я.

Я переконаний, що нічого б цього не сталося, якби мене не звільнили з Apple. Це було гірке ліки, але я думаю, що пацієнт потребував ньому. Іноді життя б'є цеглиною по голові, але не треба втрачати віру. Я переконаний, що зміг продовжувати тільки тому, що я любив те, що робив. Знайдіть те, що ви любите, знайдіть тих, кого ви любите. Ваша робота буде займати більшу частину вашого життя, і є тільки один спосіб отримувати від неї задоволення - вірити в те, що у вас відмінна робота. І є тільки один спосіб працювати на чудовій роботі - любити те, що ви робите. Якщо ви ще не знайшли того, що ви любите, шукайте і не зупиняйтеся. Як і з усіма справами, які пов'язані з велінням серця, ви зрозумієте, коли знайдете його. І з роками воно буде ставати для вас все краще і краще, тому шукайте і не зупиняйтеся.

Моя третя історія - про смерть. Коли мені було 17 років, я прочитав десь: «Якщо ви живете щодня так, як ніби він останній, одного разу ви виявитеся праві». Це справило на мене враження. І протягом 33 років я щоранку дивився на себе в дзеркало і задавався питанням: «Якщо сьогодні останній день мого життя, захотів би я робити те, що буду робити сьогодні?» І якщо протягом багатьох днів відповіддю було «ні», я знав, що потрібно щось змінювати. Думка про те, що я можу незабаром померти - найважливіший з наявних у мене інструментів, що допомагають приймати рішення в життя, тому що все: чужі очікування, гордість, страх перед труднощами або провалом - всі ці речі відступають перед обличчям смерті, залишаючи лише те , що дійсно важливо. Пам'ятайте: знання про те, що ви помрете - кращий спосіб уникнути думок про те, що ви щось втрачаєте. Ви вже оголені, тому немає причин не слідувати велінням свого серця.

Приблизно рік тому у мене виявили рак. Я отримав знімок о 7:30 ранку. Він чітко показував пухлину в моїй підшлунковій залозі. В той момент я навіть не знав, що таке підшлункова залоза. Лікарі повідомили мені, що цей тип раку невиліковний і що мені залишилося жити не більше трьох-шести місяців. Мій доктор порадив мені піти додому і привести справи в порядок, що в перекладі з мови лікарів означає «підготуватися до смерті» - сказати за кілька місяців своїм дітям все, про що ти хотів їм сказати протягом наступних 10 років, бути впевненим в тому, що зроблено все можливе, щоб твоїй родині було легко, і попрощатися.

Я жив з цим діагнозом весь день. Увечері мені зробили біопсію: через горло вставили ендоскоп, пропустили його через шлунок і кишечник, встромили голку в мою підшлункову залозу і взяли кілька кліток з пухлини. Я був під наркозом, але моя дружина розповіла мені, що, коли лікарі побачили клітини під мікроскопом, вони почали плакати, тому що це виявилася дуже рідкісна форма раку підшлункової, яку можна вилікувати за допомогою хірургії. Мені зробили операцію, і тепер зі мною все в порядку. Я був дуже близько до смерті, і я сподіваюся, що наступні кілька десятків років ближче вже не буду.

Переживши це, можу тепер сказати з більшою впевненістю, ніж тоді, коли смерть була корисною, але все-таки досить абстрактною концепцією: ніхто не хоче помирати. Навіть люди, які хочуть опинитися на небесах, не хочуть вмирати. І ще. Смерть - це те місце, куди ми всі потрапимо. Нікому не вдавалося уникнути її, і так і повинно бути, тому що смерть - це, ймовірно, кращий винахід життя, це представник змін в житті. Вона очищає від старого, щоб дати дорогу новому. Зараз нове - це ви, але поступово і через порівняно невеликий час ви станете старими і від вас позбудуться. Вибачте за драматизм, але це правда. Ваш час обмежений, тому не витрачайте його на те, щоб проживати чиюсь чуже життя. Не потрапляйте в пастку догми, яка закликає жити думками інших людей. Не дозволяйте шуму чужих думок заглушати ваш власний внутрішній голос. І найголовніше - майте сміливість слідувати велінням вашого серця й інтуїції. Вони якимось чином вже знають, ким ви дійсно хочете стати. Все інше вторинне.

Коли я був молодий, видавався такий приголомшливий «Каталог всієї Землі», це була одна з біблій мого покоління. Його придумав хлопець на ім'я Стюарт Бранд. Це відбувалося недалеко звідси, в Менло-парку. Він видавав його досить поетичним образом. Був кінець 60-x, персональних комп'ютерів і видавничих систем ще не існувало, тому каталог друкувався за допомогою друкарських машинок, ножиців і полароїдов. Це було щось на зразок Google на папері за 35 років до появи Google. Ідеалістичне, наповнене зручними інструкціями і великими ідеями.

Стюарт і його команда випустили кілька номерів «Каталогу всієї Землі», а потім, коли все для них підійшло до кінця, вийшов фінальний номер. Була середина 70-x, мені було стільки, скільки вам зараз. На останній сторінці їх останнього номера вони помістили фотографію сільської дороги рано вранці. Якщо ви захоплюєтеся автостопом, ви, можливо, намагалися на такий же дорозі зловити машину. Під фотографією був підпис: «Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними ». Це було їх прощальне послання. Я завжди бажав собі залишатися голодним і безрозсудним. І тепер, коли ви закінчили вчитися і готові почати нове життя, я бажаю того ж і вам: залишайтеся голодними, залишайтеся безрозсудними.